Дауншифтінг: будь простішим

Деталі: Категорія: Блог господині; травня 20, 2015; Автор: Super User; Перегляди: 2482

Кожен оцінює своє ставлення до життя індивідуально. Багато хто в певний період починає розуміти, що робота та матеріальні статки — це не найголовніше в нашому житті. Є речі куди більш важливі: сім’я, гармонія з природою, самовдосконалення, прагнення до вищої організації свого єства. Дехто переживає такі моменти в депресіях і потім входить в звичний ритм життя, хтось висловлює свою бурхливу реакцію світові, оточуючим та змінює не тільки власне життя, а й життя оточуючих. Але є люди, яким достатнього того, що вони вже мають і вони йдуть в Дуаншифтніг. Що ж це таке? І навіщо вони так роблять?

Взагалі-то якщо дослівно, то англійським down shift називають процес перемикання передач з більшої на меншу під час кермування автомобілем. Але у нашому випадку це явище, коли люди, які досягли значних висот в суспільстві починають вести досить простий спосіб життя, переходячи при цьому з високооплачуваної роботи на більш низькооплачувану, але таку, що приносить задоволення. Все це випадки з заможних країн, де люди мають можливість і досить молодому віці заробити не просто пристойні гроші, а ще й певний статус в суспільстві. І коли у віці 30-35 років приходить розуміння того, що, для безбідного існування до кінця життя вже вистачить статків не тільки тобі, але й твоїй сім’ї, стає очевидно, що свій час можна витрачати куди корисніше для самої себе. Але, звісно, це далеко не про українські реалії, де рівень заробітних плат переважної частини населення заледве дозволяє говорити про елементарне виживання, а з межею бідності знаходиться ледь не 90 відсотків населення. Ні про який дауншифтінг у нас мова навіть не йде. Це поодинокі випадки які радше виняток, аніж правило. Але все ж хочеться прагнути і знати як воно влаштовано у світі.

Тема не нова. Якщо згадати університетську філософію, то схожі нотки можна знайти в Діогена, який жив в найпростіших умовах та абсолютно не прагнув матеріальних статків. Власе філософія кініків і побудована на принципі відмови від матеріальних благ на вигоду духовному буттю, як основі життя людини. Можна знайти цілу купу випадків, коли заможні та свідомі люди припиняли діяльність, яка приносила багато грошей, щоб мати задоволення від того що вони роблять. Наприклад Поль Гоген все покинув и поїхав на Таїті, або англійський політичний оглядач на журналіст Джуді Джонс в 40 років все кинула і розпочала подорожувати, не менш відомий на теренах Британії спортсмен снукерист Ронні о’Саліван, який досяг у своєму виді спорту всього і ще б міг продовжувати одного разу заявив, що більше не отримує задоволення від гри і подався вирощувати коней на маленькій фермі. І таких прикладів сотні. Цікаво інше, як оточуючі сприймають таку поведінку.

Думки діляться на дві діаметрально протилежні категорії: одні важчають, що це позитивно — інші, що негативно. Прихильники позитиву кажуть, що будь яка людина має право та повинна сама вирішувати, як їй жити і що робити. При цьому немає жодних проблем в тому, що багато хто не хоче працювати навіть за великі гроші, бо йому достатньо і таким чином звільняє місце тим, хто потребує роботи. Навпаки на їхню думку це позитивно для суспільства і понижує конкуренцію на ринку праці в заможній Європі, США та інших країнах. Втім, їм суперечать противники дауншифтінгу, які вважають, що часто в таких речах велику роль відіграють здібності людини. І якщо вона вже досягла високих здобутків в якійсь галузі, то очевидно вона краща у цій роботі від багатьох інших. Особливо це стосується творчих професій, часто відхід від професійної діяльності авторів, спортсменів чи акторів просто об’єктивно не може створити робочого місця комусь іншому, бо кожна така людина унікальна.

Тут як завжди стикаються дві течії, два погляди на життя. Один з них егоїстично-гедоністичний, бо прагнення до власного комфорту та такого укладу життя, який би підходив виключно власному я цілком в дусі західної культури. Інша ж сторона медалі — це обмеження суспільства у власній участі у його житті. Це радше нагадує теорію людини, як соціальної істоти, яка повинна брати максимальну участь в тому, що відбувається навколо неї в позитивному розумінні цього слова. Це відсилає нас до основ демократії та організації суспільства як такого.

Як би там не було, але в нас таких проблем не виникає, бо кожен хоче хоча б достойної роботи, а головне достойної платні за те, що ми робимо. Втім, справді щасливі ті, кому вдається отримувати від цієї роботи неймовірне задоволення і відчувати кожен день що це потрібно тобі, суспільству і всім, всім, всім. Що є баланс між роботою, матеріальними статками, часом, проведеним з сім’єю та часом відданим роботі. Як називають таких людей. Точно не дауншифтерами. Їх називають просто щасливими.