«А ми тую червону калину підіймемо…»

Українське кіно — справа непроста. Донедавна його взагалі майже не знімали. Проте, донесення до глядача певних ідей через кіноекран чи не найпростіший спосіб виховання повноцінного суспільства. І суть не в індустрії розваг чи просто гарному проведені часу в зручних кріслах кінозалів. Суть в тому, що держава з складною історією та не менш складною сучасністю просто зобов’язана використовувати кіноекрани для зміцнення національного духу та руйнування міфів радянської та й російської пропаганди. Інакше в інформаційній гібридній війні нам не перемогти.

Слушно зауважують критики українське суспільство переживає значну зацікавленість історичними творами. Серйозними романами, історичною белетристикою, історичним фентезі зацікавлений насамперед український читач. Згадайте «Століття Якова» Володимира Лиса, «Чорного Ворона» Василя Шкляра, «Музей покинутих секретів» Оксани Забужко. Попит на історичність є і поява правдивих історичних художніх творів інколи набагато корисніша ніж підручники з історії, схвалені чиновниками з міністерство освіти. Все це створює критичний історичний дискурс. Суспільство від організації такого дискурсу тільки виграє, бо насправді в історичних романах набагато якісніше, доступніше та органічніше розставлені наголоси та запропоновані ідеї. Оце і є сучасне національне відродження, або принаймні один з його елементів.

А що ж кіно? Звісно зняти хороший та якісний фільм набагато складніше, ніж видати книгу, хоча і це не просто. Багато скептиків, переглянувши «Червоний» скажуть, що можна було б краще. Що у Голівуді чи деінде знімають не так, що можна детальніше вибудувати сюжет, що Державне агентство з питань кіно потратило багато грошей і продукт міг би бути кращим. Все це можливо і має право на існування. Але «Червоний» це кіно, яке хочеться дивитись навіть непідготованому глядачу. Це фільм, який втрапив в течію, який має всі шанси стати лідером прокату. Це фільм, який окрім недоліків має дуже багато переваг. І найголовніше це кіно, яке має ідею. Звичайно, мало хто знає хто такий Заза Буадзе чи буде сперечатися із статусом зірковості акторів. Але це не тому, що вони погано зробили продукт, а тому, що ринку українського кіно фактично немає. І хочеться вірити, що головні ролі Миколи Берези чи  Любові Тищенко все ще попереду.

Однозначний плюс це операторська робота. Одразу видно, що сцени, світло продумані та правильно відзняті. Це той рівень світового кіно, в якому ми присутні і який можна та потрібно показувати за межами нашої держави.

Перевагою цього фільму є й те, що він тримає увагу глядача увесь час. А закінчення залишає три крапки. Але головне — це ідея, доступність її викладу та зацікавленість суспільства. Тут автори відчули та вгадали момент. «Червоний» потрібно дивитися, над ним потрібно думати, емоції які викликає перегляд ідуть із глибини глядацьких сердець, породжуючи любов та повагу до своєї держави. І це насправді неймовірно і чи не вперше.

А ще до честі команди, яка працювали над «Червоним» варто відзначити саму промоцію. Ми не просто знімаємо кіно, ми намагаємося його продавати. І це позитивно, бо формує український ринок культури. Мабуть саме тому всього за перших чотири дні прокату «Червоний» вже зібрав майже півтора мільйони гривень. В той час як загальний бюджет проекту становив двадцять мільйонів.

 

 

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Вхід на сайт

Увійти  \/  Зареєструватися  \/ 

Ввійти на сайт

Зареєструватися * * Обов'язкове поле

Введене вами ім'я недійсне.
Будь ласка, введіть допустиме ім'я користувача. Без пробілів, у всякому випадку 2 , НЕ повинно бути символів: < > " ' % ; ( ) &
Пароль недійсний.
Ваші паролі не збігаються. Будь ласка, введіть Ваш пароль в поле пароля та повторно введіть його в полі підтвердження.
Недійсна адреса електронної пошти
Адреси електронної пошти не збігаються. Будь ласка, введіть Вашу адресу електронної пошти в поле адреси електронної пошти та повторно введіть адресу у полі підтвердження.